Розділ 9

Представлення користувацького контенту в розслідувальній журналистиці

Десять років тому гігантський землетрус в Індійському океані дав поштовх руйнівному цунамі в регіоні. Спочатку ніяких зображень тієї хвилі не було. Пройшло кілька днів, перш ніж на поверхню вийшли перші її зображення. Більшість зображень являли собою хисткі кадри, зроблені на відеокамери туристами, які в паніці бігли до безпечного місця. Ніхто з них не очікував, що домашнє відео з їхньої відпустки стане свідченням страшної трагедії.

Сьогодні ситуація зовсім інша. Майже кожну значущу подію перехожі на вулиці фіксують на свої мобільні телефони й діляться текстовими повідомленнями в режимі реального часу в соціальних мережах, встигаючи робити і фото, і відео, які викладають безпосередньо у Twitter, Facebook, Instagram або YouTube.

Але те, що нині ми приймаємо таку поведінку як належне, ще не означає, що існують правила, як використовувати цей матеріал законно, етично чи, як мінімум, грамотно з точки зору логістики. Різні організації, як і раніше, шукають найприйнятніші способи використання цього типу контенту. Це можна сказати про редакції, бренди, правозахисні групи та про викладачів.

Існують важливі відмінності між кадрами, що спрямовуються безпосередньо в конкретну організацію, і матеріалом, що публічно завантажується в соціальну мережу. Найголовніше – пам’ятати, що коли хтось завантажує фотографію або відео в соціальні мережі, він залишає за собою авторське право. Отже, якщо ви хочете завантажити зображення або відео для використання в іншому додатку, необхідно спочатку отримати на це дозвіл. Якщо ви просто хочете вбудувати матеріал, використовуючи наданий усіма соцмережами код вбудовування, то юридично отримувати дозвіл не треба.

Проте, етично було би звернутися до людини, яка створила контент, щоб повідомити їй, де і як ви збираєтеся використовувати цей контент.

Отримання дозволу

Адвокат завжди волів би, аби всі угоди фіксувалися в офіційно підписаному договорі. Однак в ажіотажі гарячих подій дня стало нормою домагатися дозволів безпосередньо в соціальній мережі. Це дає багато переваг, зокрема – можливість прямого діалогу з користувачем, який поділився матеріалом.

Уміння ставити правильні запитання під час контакту допоможе вам і з верифікацією. Найважливіше запитання – чи справді той матеріал зафіксувала саме ця людина? Дивно, але  безліч людей завантажує для своїх каналів чужий контент. Нерідко вони «дають дозвіл» на використання контенту, між тим, не маючи на це жодного права. Вам потрібно поставити основні запитання про місцезнаходження цих людей, а також уточнити, що ще вони могли бачити, – усе це допоможе вам перевірити справжність тієї інформації, яку вони, за їхніми запевненнями, засвідчили особисто.

Якщо людина щойно пережила душевну травму або шок, вона, в принципі, може досі перебувати в небезпечній ситуації. Ви маєте переконатися, що людина в безпеці і здатна вести діалог.

Отримуючи дозвіл, важливо бути максимально прозорими щодо того, як ви плануєте використовувати цей матеріал, файли або відео. Якщо ви збираєтесь отримати ліцензію на відео з максимальним охопленням, то потрібно пояснити це таким чином, аби власник контенту збагнув, що ви маєте на увазі.

Ось один приклад дозволу, яке запитує через Twitter. дозволу, запитаного через Twitter. Можна подискутувати про те, знав чи не знав завантажувач, що фактично означає фраза «на постійній основі ліцензувати ваші фото для всіх платформ і партнерів».

Для такого рівня ліцензування вам знадобиться «куленепробивний» правовий договір. Тобто, щось суттєвіше за спробу домовитися електронною поштою. Якщо ви просите надати дозвіл через соцмережі, переконайтеся, що ви зробили скріншот обміну. Іноді люди надають дозвіл на використання, а потім, обговоривши ексклюзивний контракт з іншою організацією, видаляють згадки в соціальних медіа про те, що вони давали дозвіл іншим.

Оплата

Усталеного стандарту для оплати за користувацький контент не існує. Одні вимагають за свій матеріал оплати, інші – ні. Є ті, кому достатньо, що організації використовують їхні фото або відео, вказуючи ім’я автора. Інші ж, навпаки, не хочуть згадки своїх імен.

Тому ви, запитуючи дозволу на використання контенту, повинні поставити ці запитання. Потрібно подумати і про наслідки застосування матеріалу. Наприклад, людина виклала фрагмент контенту, із якихось міркувань поділившись ним тільки з вузьким колом рідних і близьких. Людина навіть не уявляла, що її розшукає журналіст. Можливо, людина зафіксувала цей матеріал, перебуваючи в місці, де не мала бути або ж відзняла щось протизаконне без бажання втручатися. Чи то вона просто не бажає, щоб зображення, наспіх завантажене для перегляду друзями, в кінцевому підсумку було викладене на сайті новин із мільйонами читачів.

Ось приклад відповіді людини, яка виклала фото в Instagram під час стрілянини в канадському парламенті в жовтні 2014 року.

«Це фото зробив справді я сам. І оскільки я виклав його онлайн, воно, імовірно, призначене для перегляду. Але я не хотів би, щоб у будь-яких подальших публікаціях згадувалося моє ім’я. Можете вказувати в якості учасника якогось Стурбованого Канадця».

Медіа-центр Eyewitness у рамках постійного моніторингу та дослідження протягом півтора року (з 2013 до 2015 року) проаналізував сотні обмінів між журналістами й користувачами.  Відповіді людей, які створювали матеріал, не завжди були передбачувані. Цей фрагмент від Eyewitness, співзасновником якого я є, відображає контент, що з’явився під час стрілянини в Парижі на початку 2015 року, від людей, які несподівано опинилися зі своїм матеріалом на центральних новинних смугах.

Зазначення авторства

Наш досвід і аналіз свідчать, що переважній більшості людей оплата не потрібна. Вони просто хочуть, аби назвали їхні імена. Це не просто ілюстрація правоти – це також питання прозорості відносин із аудиторією. Чітко встановлених стандартів щодо вказівки імен немає, оскільки кожен користувач хоче бути вказаний, так би мовити, на свій манер. З огляду на те, що ви не платите за використання чужого матеріалу, вам варто дослухатися до їхніх побажань.

Щодо телебачення, де немає можливості розміщувати сам контент, то посилання на джерело має бути виведене на екран. Оптимальною формою посилання є включення інформації з двох частин. Перше – це соціальна мережа, з якої спочатку був запозичений матеріал, і друге – ім’я людини, указане так, як вона просить. Це може бути її справжнє ім’я або ім’я користувача, наприклад, як моє в Twitter (К. Уордл), в Instagram (cward1e) або на YouTube (Клер Уордл).

Упроваджувати контент в онлайн необхідно з платформи, на якій він був спочатку розміщений: Twitter, Instagram або YouTube. Посилання на автора там фігурує як частина коду для вбудовування. Якщо скріншот узятий із фото або відео, отриманих із соцмережі, то варто застосувати такий самий підхід. У підписі було б доцільно зробити гіперпосилання на оригінальний пост.

Майте на увазі, що вбудований контент зникне і з вашого сайту, якщо його видалить із  соціальної мережі власник аккаунта. Тому потрібно докласти максимум зусиль, щоб добути оригінал файлу, особливо якщо ви плануєте тримати контент довгий час.

У деяких ситуаціях необхідно керуватися своїми власними міркуваннями. Якщо якась складна ситуація розгортається прямо зараз, то називати людину, яка створила контент, може бути не дуже розумно, – як ілюструє цей журналіст BBC News:

Хороші знімки через Twitter біля Паризького супермаркету (імена поки приховані від показу)

Маркування

Зазвичай найкраще «ставити позначку», хто саме створив контент. Наприклад, якщо взяти це фото жінки, що потрапила в заметіль у долині Бекаа (Ліван), то важливо, щоб аудиторія знала, хто його зробив. Чи був це співробітник Управління верховного комісара ООН у справах біженців? Позаштатний журналіст? Місцевий репортер? Біженець?

У даному випадку знімок зробив біженець, але надало його новинним організаціям Управління верховного комісара ООН у справах біженців – через аккаунт на Flickr. Коли хтось, хто не має відношення до новинних бюро, робить знімок, який використовується відділом новин, то з міркувань прозорості будь-який такий зв’язок варто довести до аудиторії. Просто позначати такі матеріали як «аматорські кадри» або щось на зразок цього – неправильно, адже це не забезпечить необхідного контексту.

Перевірка

Коли йдеться про ярлики «перевірено» або «не перевірено», то чітких галузевих стандартів не існує. Скажімо, The Associated Press не поширюватиме фотографій або відео, поки вони не зазнають верифікації. Оприлюднити неперевірений матеріал не ризикують і інші новинні канали, хоча важко бути на 100 відсотків упевненим у достовірності фото або відео, знятих кимось, хто не має відношення до редакції.

У результаті багато новинних організацій подають зображення або відео, зазначаючи, що це «не може бути піддано незалежній перевірці». Це сумнівний прийом, оскільки редакції до ефіру й публікації можуть провести в себе цілий ряд перевірок або опертися на авторитет новинних агентств, які мають провести перевірку фактів. Отже, цю фразу використовують у якості такого собі страхового полісу.

Вплив цієї фрази на аудиторію міг би стати хорошою темою для дослідження, але водночас її повторення підриває основи верифікації. Практика свідчить – найкраще вказувати, що саме вдалося підтвердити й перевірити: джерело, дату або місце. Якщо можна підтвердити тільки два з трьох таких параметрів, додайте цю інформацію титрами на фото або відео. Ми живемо в епоху, коли аудиторії часто можуть мати доступ до того самого матеріалу, що й журналіст. Глядач у своїх соціальних мережах бачить ті ж самі фото актуальних подій.

Тому суттєву роль для журналістів відіграє публікація контексту, пов’язаного з публікованими матеріалами від користувачів. Необхідно розвінчати помилкове, надати найактуальнішу інформацію про час, дату або місце, а також показати, як фрагменти співвідносяться з іншими матеріалами з місця подій.

Дотримання етики

Насамперед пам’ятайте: коли працюєте з матеріалом, відзнятим іншими, ви маєте ставитися до власника контенту з повагою. Ви повинні наполегливо працювати над перевіркою достовірності свідчень, а також бути максимально відкритими у спілкуванні з аудиторією.

Люди, які завантажили свої відзняті телефоном кадри, є найчастіше очевидцями знакових подій. Вони не фрілансери. Більшість не зараховує себе й до місцевих журналістів. Часто вони дуже мало знають про те, як працює індустрія новин. Вони не розуміють таких слів, як «ексклюзив», «синдикація» або «дистрибуція».

Журналісти відповідальні за те, щоб використовувати контент із дотриманням етичних норм. Те, що користувач публічно виклав частину контенту в соцмережі, не означає, що він зважував наслідки його появи в національних або міжнародних новинах.

Необхідно отримувати інформовану згоду, а не просто кивок. Це означає, що автор контенту має розуміти, на що саме він дає дозвіл. Коли справа доходить до вказування імен, необхідно домовлятися з людьми, чи хочуть вони бути згадані, і якщо так, то яким саме чином. Реакіція людей на такий підхід вас здивує.