Розділ 10

Організація діяльності редакції для ефективної та грамотної роботи над журналістськими розслідуваннями

Усе почалося з картонної коробки з газетними вирізками. У 1947 році Рудольф Аугштайн, засновник і видавець журналу Der Spiegel, постановив, що його видання має збирати та зберігати архів раніше опублікованих матеріалів.

Та коробка незабаром виросла до архіву величиною в сотні, а потім і тисячі метрів полиць. Газети, журнали та інші засоби масової інформації були занесені в каталог поряд із оригінальними документами від державних відомств та інших джерел. Аугштайн хвалив свій архів, який, за його словами, «може викликати до життя найекстравагантніші відомості». Видавець помер у 2002 році.

Більше за будь-якого іншого видавця в Німеччині Аугштайн вірив у силу та значення збереження архіву, а також у важливість його застосування у процесі перевірки.

До кінця 1980-х архів Der Spiegel був переважно паперовим. З 1990-х років класичні архіви розмістилися й у віртуальному просторі. Сьогодні архів щотижня поповнюється 60 тисячами нових статей у системі цифрових архівів Digas. Цю інформацію збирають на регулярній основі з понад 300 джерел, які включають у себе всю національну німецьку пресу, а також кілька міжнародних видань. Нині в Digas міститься більше 100 мільйонів текстових файлів і 10 мільйонів ілюстрацій.

Від архіву до відділу документації

До усвідомлення необхідності перевірки фактів Der Spiegel привела одна помилка. Якось архіваріус указав на серйозні помилки в уже надрукованої статті, на що Аугштайн похмуро відповів: «Якщо так, то в майбутньому перевіряйте заздалегідь».

Із цього моменту перевірка фактів стала частиною обов’язків працівників архіву. У червні 1949 року Der Spiegel опублікував керівні принципи для всіх своїх журналістів, підкресливши необхідність проведення перевірки кожного факту. У керівних принципах, зокрема, говориться:

Ханс Д. Бекер, головний редактор журналу в 1950-х роках, перехід від традиційного архіву до відділу документації описав так:

«Спочатку новинна бібліотека мала лише збирати інформацію (здебільшого у вигляді газетних вирізок), – згадував він. – Те, що починалося як збір матеріалів за принципом невода непомітно переросло в цільовий збір інформації. Серед «хаосу битви» в редакції збір і вивчення інформації для репортажів непомітно стали перетворюватися на експлуатацію зібраного для того, аби підтверджувати або спростовувати те, що було заявлено».

Як Der Spiegel здійснює перевірку фактів сьогодні

«Док», як ми його називаємо, сьогодні розбитий на секції під назвою «реферати», вони відповідають різним секторам у відділах новин: політиці, економіці, культурі, науці тощо. Тут працює близько 70 «документуючих журналістів». Це фахівці, які часто мають ступінь доктора у відповідних галузях. Серед них біологи, фізики, юристи, економісти, управлінці, історики, фахівці з ісламу, військові експерти тощо.

На них покладений обов’язок перевіряти факти й підтримувати наших журналістів шляхом надання відповідних досліджень. Щойно рукопис автора відредагований, текст передають у відповідний Док-реферат. Потім починається перевірка фактів. Der Spiegel має дуже конкретні й докладні рекомендації щодо перевірки фактів. Цей процес дозволяє нам застосовувати той самий стандарт у всій роботі й допомагає гарантувати, що ми не пропустимо важливих фактів або аспектів сюжету. Док-реферати використовують те ж саме маркування на рукописах, створюючи рівень узгодженості, що забезпечує відданість нашим стандартам.

Цей підхід можна застосувати до будь -якого матеріалу, він особливо корисний у розслідувальній роботі, яка має відповідати найвищим стандартам.

Ось лише деякі з ключових елементів нашої рекомендації:

• Будь-який факт, який підлягає публікації, буде перевірений на предмет коректності як окремо, так і в контексті, наскільки це можливо при наявних ресурсах.
• Кожен перевірений елемент інформації буде підкреслений.
• Для позначення тверджень у якості правильних, неправильних, таких, що не піддаються перевірці тощо буде використовуватися стандартне маркування.
• Правильні цифри й факти будуть відзначені. Якщо текст потребує виправлень, вони будуть відзначені червоним чорнилом на полях із використанням стандартних знаків коректури.
• Джерело фактичних поправок і пропозицій має бути позначене.
• Коригування, прийняті автором (-ами), будуть відзначені, інші будуть позначені як пропущені.
• При перевірці фактів у рукописі мають бути використані інші й, за можливості, точніші  джерела, ніж джерела автора.
• Заява вважається підтвердженою, тільки якщо вона підтверджена надійними джерелами або експертами.
• Якщо частина дослідження суперечить заяві автора, автора мають повідомити про суперечність у ході обговорення рукопису. Якщо факт не підлягає перевірці, автора також мають повідомити.
• З джерелом журналіста, про якого йдеться у статті, можна зв’язуватися тільки з дозволу автора (на практиці для перевірки фактів ми часто говоримо з джерелами).
• Складні пасажі будуть перевірені ще раз відділом документації, компетентним щодо цих питань.
• Іноді часове обмеження означає, що необхідно розставити пріоритети. У таких випадках факти, які є явною відповідальністю перевіряючого, мають бути перевірені передусім, зокрема:
  • Чи правильно вказаний час і дати?
  • Чи не суперечить текст самому собі?
  • Чи правильно вказані імена й посади?
  • Чи правильні цитати (дослівно та в контексті)?
  • Наскільки свіжі й такі, що заслуговують на довіру, джерела використовуються під час створення матеріалу?

Вищенаведений список представляє найкритичніщі моменти, які підлягають перевірці в статті, коли час на перевірку фактів обмежений. Редакціям, які не мають аналогічних відділів документації, слід акцентувати на тому, щоб репортери й редактори перевіряли всі ці пункти в будь-яких сюжетах до стадії публікації.

Оцінка джерел

Перевірка фактів починається зі звірки чернетки з дослідницькими матеріалами, наданими автором. При цьому фактчекер прагне перевірити твердження й факти, збираючи додаткові джерела, незалежні одне від одного. Для ключових пасажів фактчекер аналізує різноманітні джерела з метою вивчити те, що є загальноприйнятим і викликає довіру, а також те, що являє собою більш суб’єктивну, упереджену точку зору. Вони визначають, що є фактом, що виглядає суперечливою інформацією, а що – вигадкою.

Свою базу Digas ми використовуємо для того, аби висвітлити актуальні й авторитетні джерела. В обов’язки кожного фактчекера в Der Spiegel входить також щоденне вивчення відповідних документів, журналів, досліджень, блогів у своїй галузі. Це запорука того, що в них є актуальні на сьогодні знання з відповідних тем і що їм відома ступінь достовірності різних джерел.

Така форма експертизи має істотне значення при оцінці достовірності джерел. Однак існують і деякі загальні рекомендації, якими можна керуватися під час оцінки джерел:

• Надавайте перевагу оригіналам документів. Якщо цитуєте наукове дослідження, придбайте його оригінальний повний текст. Якщо публікуєте доходи компанії, оперуйте конкретними фінансовими документами. Не відповідайте на конспекти і прес-релізи, поки не отримаєте оригінал документа.
• Надавайте перевагу джерелам, які розмежовують факти й думки, а у своїй роботі спираються на факти.
• Надавайте перевагу джерелам, які чітко вказують на джерело своєї інформації, оскільки це дозволяє вам перевірити їхню роботу (до ЗМІ або осіб, які надмірно покладаються на анонімні джерела, варто ставитися з обережністю).
• Остерігайтеся джерел, що допускають фактичні помилки, а також тих, хто плутає елементарні поняття.

Приклади перевірених рукописів

Після того, як стаття в Der Spiegel перевірена, документаліст і автор обговорюють можливі корективи, поки не узгодять між собою остаточний варіант. Автор вносить у рукопис виправлення. Фактчекер удруге перевіряє виправлення, а також будь-які інші зміни, що могли статися за цей час.

Для хорошої журналістики й об’єктивних репортажів точність є основоположною вимогою. Буває, що журналісти помиляються, навмисно чи ні. Помилки завдають шкоди найціннішому активу журналістики – достовірності. Тобто – тій відмітній якості, на яку журналісти найчастіше посилаються, виділяючи журналістику.

Одним зі способів знизити ймовірність помилок є верифікація – перевірка фактів перед публікацією.

Автори дисертації 2008 року, яка вийшла в університеті Гамбурга, підрахували всі виправлення, зроблені департаментом документації в одному окремо взятому випуску Der Spiegel. Остаточний підрахунок оприявнив цифру 1153. Тобто навіть якщо виключити поправки, пов’язані з орфографією та стилем, усе одно було виявлено 449 помилок і 400 неправильних пасажів, із яких більше 85 відсотків визнані істотними або вельми істотними.